ПРО ЗАБОРОНУ СПАЛЮВАННЯ СУХОЇ ТРАВИ
Із настанням теплої погоди природні пожежі стають для навколишнього середовища справжнім лихом. Навесні торішня трава швидко висихає і легко загоряється від сірника, цигарки. Мешканці приватних житлових будинків та дач активно починають наводити лад у домогосподарствах, спалюючи гілки, суху траву та різний непотріб. Дуже часто вогонь виходить з-під контролю людини. Такі пожежі швидко поширюються, особливо у вітряні дні. Вони завдають шкоду як господарствам так і лісовим насадженням. Зупинити вогонь, що набрав сили, буває дуже непросто. Сезон трав’яних пожеж значно коротший, ніж сезон лісових і тим більше торф’яних пожеж, він триває не більше трьох-чотирьох тижнів – з часу сходу снігу і висихання сухої торішньої трави на відкритих ділянках, до початку активного росту молодої зеленої трави. Проте, впродовж цього короткого сезону трав’яні пожежі мають масовий характер, охоплюють великі площі і дуже швидко поширюються.
На території де вже виникла пожежа сухої трави, а під’їзд пожежного автомобіля ускладнюється залитими водою полями, силами органів самоврядування та аварійно-рятувальних підрозділів організовується чергування для запобігання поширенню пожежі в напрямку лісових масивів та населених пунктів.
Здавалося б, обізнаність багатьох громадян з правилами пожежної безпеки повинна попереджувати такого роду випадки, але практика доводить протилежне. Практично всі трав’яні пожежі відбуваються з вини людини.
Іноді випалювання трави проводиться навмисно сільсько-господарськими організаціями (для очищення сільськогосподарських земель від небажаної рослинності і залишків) або органами лісового господарства (для того, щоб трав’яні пожежі проходили “під контролем” і не призводили до ушкодження лісу).
Ще частіше причиною трав’яних пожеж стають хуліганські дії або проста необережність: залишене без нагляду вогнище, кинутий недопалок, іскра з глушника мотоцикла або автомобіля і так далі.
Загоряння трави, що виникають з природних причин (від блискавок), в принципі бувають, але в загальній кількості трав’яних пожеж їх доля дуже маленька.
Нагадуємо, що за самовільне спалювання сухої рослинності або її залишків передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність. Такі дії несуть загрозу навколишньому середовищу та становлять небезпеку для життя людей.
З 2021-го року посилено відповідальності за спалювання сухої трави, поживних залишків, луків, пасовищ, ділянок із степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю, рослинності або її залишків та опалого листя на землях сільськогосподарського призначення, у смугах відводу автомобільних доріг і залізниць, у парках, інших зелених насадженнях та газонів у населених пунктах та поза їх межами. А саме, згідно ст. 77 та 77/1 Кодексу України про адміністративні правопорушення такі правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу.
Наведених вище аргументів цілком вистачає для того, щоб відмовитися від практики навмисного випалювання сухої трави всюди, і домагатися максимально можливого скорочення трав’яних підпалів, що відбуваються внаслідок необережного поводження з вогнем або злого наміру.
ПАМ’ЯТАЙТЕ! При спалюванні трави на присадибних ділянках або стерні на сільськогосподарських угіддях завжди існує загроза перекидання вогню на природні ділянки. Саме із спалювання стерні та соломи на полях починається більшість пожеж у природних екосистемах. Аналогічним чином, існує загроза лісових пожеж і загоряння житлових будинків.
