"Я жива! Я вічно буду жити"

105 – річниця з дня смерті Лесі Українки. В Пагурецькому сільському клубі була проведена  година пам’яті «Я жива! Я буду вічно жити».  До уваги присутніх були представлені різні твори письменниці, експоновано виставки та залучено до декламування віршів дітей різних вікових категорій.

На думку організаторів, аналогічні заходи потрібно проводити якомога частіше, адже саме завдяки таким тематичним дням, українська молодь має змогу вкотре доторкнутися до живої душі українського народу через крилате слово неповторних письменників.

1 серпня 1913 року на грузинському курорті Сурамі у віці 42 роки пішла з життя українська письменниця Леся Українка. Причиною її ранньої смерті був кістковий туберкульоз і невиліковна хвороба нирок. Незважаючи на важку хворобу, поетеса не переставала творити.

Останні роки життя Лариси Косач-Квітки минули в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати, якій письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії».

Основна тема творів Лесі Українки – образ ідеальної землі, земного раю, який називається «Україною». Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах.

У кінці 90-х років з’являються її поеми «Одно слово», «Віла-посестра», «Се ви питаєте за тих», «Ізольда Білорука», в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Леся Українка активно працювала і як перекладач, її увагу привертали вершинні явища світової літератури – «Макбет» Шекспіра, «Пекло» Данте, «Каїн» Байрона. Вона переклала також драму Г. Гауптмана «Ткачі», яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона, Конопніцької, Ади Негрі.

Похована на Байковому кладовищі в Києві.