ПАМ’ЯТІ ОЛЕКСАНДРА МАРЧЕНКА – ПОДВИЖНИКА, ГЕРОЯ, ПАТРІОТА…
Дорогі краяни, земляки!
На початку березня минає річниця з часу загибелі нашого земляка, щирого патріота України, Народного депутата восьмого скликання Марченка Олександра Олександровича. Ініціативна група, до річниці відважного героя, видала книгу пам’яті «Його позивний – Каменяр», яку буде презентувати у рідному селі героя – Рибчинцях, в приміщенні місцевої гімназії 2 березня о 12 годині. Керівництво Уланівської територіальної громади просить Вас взяти участь у пам’ятному дійстві.
Доктор історичних наук, професор Вінницького педагогічного університету Юрій Степанчук написав статтю про хороброго нашого земляка:
ПАМ’ЯТІ ОЛЕКСАНДРА МАРЧЕНКА – ПОДВИЖНИКА, ГЕРОЯ, ПАТРІОТА…
7 березня 2022 року поблизу київської Пущі-Водиці в бою з московськими окупантами героїчно загинув ветеран російсько-української війни з 2014 року, депутат Верховної Ради України 8-го скликання Олександр Марченко.
Біографія цієї непересічної особистості є взірцем трудової звитяги, громадянської активності, політичної мужності та військової доблесті. Його ім’я назавжди увійде до історичної пам’яті й стане національною гордістю українського народу.
Народився Олександр Олександрович 14 січня 1965 року в мальовничому селі Рибчинці Хмільницького району Вінницької області й зростав на берегах славетної Сниводи. Навчався в місцевій восьмирічці, яку закінчив із відзнакою. Учитель історії Микола Дорош, якого після закінчення Вінницького державного педагогічного інституту направили педагогом у Рибчинці, пам’ятає неабиякі здібності та прагнення до пізнання учня Олександра Марченка. Відтоді між учителем і вихованцем зародилися тісні стосунки, що переросли в міцну дружбу, яка тривала до загибелі патріота. Олександр Марченко нерідко відвідував малу батьківщину, допомагав місцевій школі, дбав про належне забезпечення навчального процесу, піклувався про всебічний розвиток свого села. У 1984 році Олександр Олександрович із відзнакою закінчив Київський будівельний технікум, здобувши спеціальність інженера-будівельника, а згодом, в 2005 році, отримав диплом економіста Міжрегіональної академії управління персоналом.
У 1984 році земляка призвали на військову службу до лав повітряно-десантних військ, де на посаді заступника командира парашутно-десантного взводу юнак сповна виявив лідерські якості, отримавши чимало армійських нагород.
Після демобілізації 1986 року повернувся в «Білацерквахімбуд» на посаду майстра, а згодом – інженера-диспетчера. Розпочалося фахове й кар’єрне зростання Олександра Марченка: від прораба, старшого прораба – до головного інженера тресту. Важливо, що на всіх посадах він виявляв особливий талант організатора й кращі риси відповідального керівника.
Проголошення незалежності України відкрило нові політичні та господарсько-економічні можливості, якими успішно скористався Олександр Марченко. У 1994 році він став керівником ПП «Каменяр». Невдовзі на загальних зборах підприємства його обрано генеральним директором правління ТДВ «Білоцерківський кар’єр». На цій посаді Олександр Олександрович плідно пропрацював до обрання народним депутатом України в 2014 році.
Перший досвід політичної боротьби Олександр Марченко здобув у 2002 році, ставши депутатом Білоцерківської міської ради мажоритарного виборчого округу № 40. Відтоді політика стала ще одним пріоритетом у житті цієї різнобічної особистості. У 2008 році очолив Білоцерківську міську партійну організацію ВО «Свобода», а в 2012 році – Київську обласну організацію. 2010 року обраний депутатом Білоцерківської міської ради за списком ВО «Свобода», де був головою фракції та заступником голови комісії з економічних реформ, соціально-економічного розвитку, інвестицій та підприємництва.
До Верховної Ради України Олександра Олександровича обрано в 2014 році як члена партії «Свобода» від округу № 90 (м. Біла Церква). У Парламенті очолював підкомітет з питань будівництва та архітектури Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства. Ефективно працював у групі міжпарламентських зв’язків із Литвою, Новою Зеландією, Афганістаном, Швейцарією, Словенією, США, Бразилією, Канадою.
З 2014 року Олександр Марченко мужньо захищав Україну. Брав участь у бойових діях в АТО у складі 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців, мав позивний «Каменяр». Отримав поранення внаслідок обстрілу українських позицій системою «Смерч» під Красним Лучем.
26 лютого 2015 року Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня – за особисту мужність і героїзм, виявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, а також за високий професіоналізм і вірність військовій присязі. У квітні 2019 року відзначений медаллю «За оборону Авдіївки».
У 2015 році Олександр Марченко взяв у Парламенті відпустку за власний рахунок і відправився у зону АТО – на Луганщину займатися будівництвом оборонних споруд. Світлину, на якій зображено його на екскаваторі, тоді показали в багатьох ЗМІ, констатуючи, що Олександр Олександрович − унікальний депутат-альтруїст, який не лише поїхав працювати в зону бойових дій, але й забезпечив будівництво технікою, придбаною власним коштом.
Олександр Марченко був знаним меценатом та засновником низки громадських організацій і спортивних об’єднань, добре відомих на теренах усієї України. Зокрема, він був фундатором і директором благодійного фонду О. О. Марченка, очолював Київську обласну організацію Федерації роботодавців гірників України, був керівником організованої ним Федерації боксу міста Біла Церква, засновником і головою Білоцерківської міської ГО «Спортивний клуб «Каменяр».
Добре знали Олександра Марченка й вінницькі історики, краєзнавці та книговидавці. Голова правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професор ВДПУ ім. М. Коцюбинського Сергій Гальчак згадує Олександра Олександровича як краєзнавця й щедрого благодійника, який завжди цікавився вагомими питаннями історії рідного краю й миттєво відгукувався на потреби наукового історико-краєзнавчого книговидавництва.
…На другий день повномасштабного російського вторгнення в Україну Олександр Олександрович став до лав комбатантського об’єднання «Легіон Свободи». Як стало відомо, 7 березня 2022 року він разом із трьома бойовими побратимами прикривали відступ товаришів у районі київської Пущі-Водиці…
Поховали звитяжця 3 квітня 2022 року в місті Біла Церква, на Алеї Героїв кладовища «Сухий Яр». Вічна слава та світла пам’ять Герою!
